На сучасному етапі розвитку суспільства важливим фактором для кожного здобувача знань є формування компетенції у будь-якій галузі екзистенції соціуму. Говорячи більш конкретно до факту викладацької діяльності, ведемо мову про формування іншомовної компетенції на уроках англійської мови. У сучасних умовах нашого з Вами життя вивчення будь-якої іноземної мови розглядається як засіб спілкування і залучення до культури іншого народу.
Формування міжкультурної та соціокультурної компетенції учнів, студентів ведеться протягом усього періоду вивчення іноземної (англійської) мови, адже кожен викладач-іноземник зазначає саме такі вищезазначені моменти формування компетенції при формулюванні мети кожного із своїх уроків / занять.
Вивчення англійської мови завжди акцентувалося згідно таких аспектів: слухання / аудіювання, читання, говоріння, письмо. Мовою оригіналу ми звикли зазначати це як listening, reading, speaking, writing.
Найцікавішим моментом вивчення англійської мови є навчання письма так званого мовою оригіналу Writing, адже цей вид вивчення мови є наймасштабнішим, оскільки базується на достатніх рівнях вмінь у читанні, говорінні та слуханні, себто усному сприйняті носія мови.
Ключовим словом даної доповіді є поняття «компетентність», тому звернемо увагу власне на теоретико-методологічні засади даних терміносистем.
Компетентність – поінформованість, обізнаність, досвідченість у певній галузі, в якомусь питанні. Компетентність є результатом оволодіння учнем / студентом відповідною компетенцією, що містить його особистісне ставлення до предмета діяльності. Тому компетентність у певній освітній галузі – поєднання відповідних знань, умінь та навичок, здібностей, досвіду, що дозволяє ефективно визначати і вирішувати проблеми, характерні для певної сфери діяльності.
Н.А. Веніг у своїх дослідах дійшов висновку про поняття «іншомовної компетенції». Отже, «іншомовну компетенцію потрібно розуміти як реальну вимогу до засвоєння учнями / студентами сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлень з певної галузі знань, якостей особистості, яка діє в соціумі, а компетентність – як реально сформовані особистісні якості учня та досвіду діяльності».
Іншомовна компетенція є поняттям комплексним. Спираючись на мовну компетенцію, вона охоплює систему мовленнєвих умінь (вести діалог, сприймати, відтворювати і створювати усні й писемні монологічні та діалогічні висловлювання різних видів, типів і жанрів), необхідних учням у різноманітних життєвих ситуаціях.
Компетенція особистості виявляється у сформованості умінь користуватися писемною мовою, багатством її виражальних засобів залежно від цілей і завдань висловлювання та громадського життя.
Велике значення для дослідження має аналіз наукових праць, присвячених проблемам розвитку іншомовної компетенції учнів / студентів. Сучасні уявлення мовознавців про писемне спілкування, або мовленнєву комунікацію почали формуватися в теорії психології і соціології задовго до появи лінгвістичних праць, у назві яких стояло слово «спілкування», або «комунікація». Розуміння проблем спілкування є складовою частиною лінгвістичних концепцій.
Методична школа впродовж усієї своєї історії приділяла увагу комунікативній функції мови. Це вплинуло на добір теоретичного матеріалу, формування в учнів / студентів ряду практичних умінь, що давало змогу використовувати конкретні мовні одиниці у власному писемному мовленні (складання заяв, характеристик, розписок тощо).
Отже, учні / студенти діставали певні відомості про комунікативну функцію мови та засоби її реалізації. Комунікативний аспект викладання був об'єктом уваги ряду методичних досліджень.
У кінці 60-х років методисти врахували досягнення вітчизняних психолінгвістів; вперше в методиці викладання мовлення осмислювалося як діяльність. На основі діяльнісного підходу до мовлення Т.А. Ладиженська розробила систему навчання зв'язного мовлення, де комунікативні вміння, що формувалися в учнів / студентів, співвідносилися зі структурою мовленнєвої діяльності: з фазами орієнтування, планування, реалізації програми й контролю. Подальший розвиток проблеми була розглянута в працях.
В.І. Капінос стверджував, що система роботи над зв'язним висловлюванням у сучасній сфері вивчення не виходить за межі мовленнєвої дії. Таким чином, у системі роботи з розвитку писемного мовлення бракує ланцюга, що пов'язує мовленнєву дію з комунікативною діяльністю мовця, а це не сприяє навчанню мови як засобу спілкування.
На принципі комунікативної спрямованості ґрунтується концепція навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, запропонована А.Ю. Купаловою. Автор вважає, що перед методистами постала нова для методики навчання мови проблема інтеграції системно-описового й комунікативно-діяльнісного підходів до побудови курсу.
Проаналізувавши наукові досягнення, найбільш прийнятним для нашого невеличкого дослідження, виданого для загалу у формі доповіді, вважаю визначення М.І. Пентилюкa щодо іншомовної компетенції як комплексного поняття, яке включає систему мовленнєвих умінь, необхідних для спілкування у різних життєвих ситуаціях. Формування іншомовної компетенції значною мірою може залежати від знання механізмів мовлення.
Значний інтерес для побудови системи навчання, що сприяла б формуванню іншомовної компетенції в умовах спорідненої двомовності, становить опора на позитивну мотивацію у вивченні мови, посилення ролі позитивної оцінки й заохочення учнів / студентів на різноманітні індивідуальні здібності.
Процес навчання мови й писемного мовлення ґрунтується на інтелектуальному розвитку учнів / студентів і одночасно є його рушійною силою. Тому для формування іншомовної компетенції особливе значення має єдність мови і мислення.
Сучасний підхід до навчання мов потребує вдосконалення його змісту, форм, методів і прийомів у комунікативно-діяльнісному та функціонально-стилістичному аспектах (Є.Ю. Купалова, Т.А. Ладиженська, Н. Веніг, М.І. Пентилюк тощо).
Аналіз програм, підручників і методичних посібників з для учнів / студентів свідчить про актуальність проблеми формування іншомовної компетенції учнів / студентів, яка потребує подальшої розробки, особливо у практичному застосуванні.
У зв'язку з розв'язанням дослідницьких завдань, спрямованих на формування іншомовної компетенції учнів / студентів, установлено вихідний рівень умінь у сфері мовленнєвої діяльності, здатності порівнювати, аналізувати й оцінювати значення досліджуваних фактів мови залежно від цілей і умов комунікації, а також використовувати їх у процесі виконання мовленнєвих завдань.
Проблема формування іншомовної компетенції має як соціологічний, так і особистісний характер, адже особистість значною мірою може повноцінно розвиватися і реалізувати свої здібності лише при достатньо високому рівні мовленнєвого розвитку. При цьому в учнів / студентів спостерігається взаємопов'язане навчання мови і писемного мовлення.
Методика експериментального навчання передбачала розв'язання таких завдань:
а) з'ясування й обґрунтування методичних умов і способів, які сприятимуть формуванню іншомовної компетенції учнів / студентів;
б) розробка системи вправ для свідомого засвоєння учнями / студентами мовних засобів, необхідних для створення висловлювань і для оволодіння нормами доцільного вживання їх у писемному мовленні;
в) підготовка учнів / студентів до активного спілкування.
На основі аналізу психолого – педагогічної і методичної літератури, результатів дослідження визначено вихідні положення в процесі формування у учнів / студентів іншомовної компетенції, а саме:
• посилення уваги до змісту писемного мовлення і вдосконалення важливих мовленнєвих умінь у їх єдності і взаємозв'язку (аудіювання, читання, говоріння, письмо);
• взаємозв'язок мовленнєвих умінь з різними мовними рівнями як найважливіша передумова ефективності формування іншомовної компетенції учнів / студентів;
• розвиток елементів письмового мистецтва, доцільне використання різних форм мовленнєвого етикету.
В основу розробленої системи вправ (яку ми спостерігаємо виконуючи вправи з підручника англійської мови), побудованої на програмному матеріалі, покладено три типи вправ:
1) аналітичні (за готовим текстом), які в основному потребують аналізу тексту чи порівняння текстів у письмовому вигляді;
2) репродуктивно-конструктивні, що передбачають перетворення, зміну, доповнення і продовження тексту письмово;
3) творчі, спрямовані на вдосконалення в учнів / студентів навички монологічного й діалогічного викладу думок, розуміння ними стилістичної функції мови, вимагають диференційованого підходу до розвитку культури писемного мовлення, вдосконалення стилістичної грамотності.
Підсумовуючи вищезазначені теоретико-практичні міркування вводимо у наш активний лексичний запас поняття «компетентності у письмі» як підсумовуючий етап вивчення англійської мови з позицій читання, слухання / аудіювання та говоріння. Адже компетентність письма є важливим підсумовуючим свідченням того, що здобувач (учень / студент – О.В.) знань з англійської мови досяг достатньої бази знань для ведення певного рівня інтеракції (спілкування – О.В.).
Немає коментарів:
Дописати коментар