Про культуру інновацій в середній школі

Англійське слово "іnnovation" – нововведення – має в собі певну двозначність, припускаючи одночасну наявність раціоналізації та введення чогось принципово нового. Міжнародний стандарт визначає інновацію як кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав утілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту.

                     

Неодмінними властивостями інновації є науково-технічна новизна та виробнича застосовність. Інновації є універсальною цінністю суспільства й можуть бути соціально-економічними, технологічними, організаційно-управлінськими тощо. Нас, зрозуміло, цікавлять культурно-освітні інновації.

Подальший стійкий розвиток освіти немислимий без зміни самих основ інноваційної діяльності, оскільки природний творчий потенціал людей перестав справлятися з наростаючою кількістю та якістю педагогічних задач.

Утілюючи свій задум у життя, педагог демонструє тим самим свою здатність передбачати хід подій. Проте реальна потреба педагогіки в інноваціях зовсім не безмежна, далеко не проста й не очевидна. Усупереч благим побажанням авторів інновацій і сліпій вірі ентузіастів у всепереможний прогрес рішуче діє суспільний відбір. Нововведення, якщо вони поліфункціональні, універсальні, педагогічно доцільні, дидактично прийнятні, багато разів методично представлені, – бери й упроваджуй.

Проте, оскільки людина не завжди враховує альтернативність майбутнього, а саме співвідношення бажаного, очікуваного та можливого, то не всяке нововведення впроваджується, оскільки діють, по-перше, реальна практика, а по-друге ‑ суспільний відбір.

Що ж лежить у основі переконання в тому, що прогресивний розвиток педагогіки є потребою суспільства?

Кожна людина має свою «лінію життя», вона пізнає й перетворює себе та навколишній світ у постійній енергетичній (Е), матеріальній (М) та інформаційній (І) взаємодії (ЕМІ). Життя людини проявляється в перетвореннях, у результаті змінюється вигляд сучасності. Можна припустити існування в людини індивідуальної ЕМІ, що визначає зміну якості її життя.

Всесвіт забезпечив систему людства (соціум) максимумом засобів для самозбереження. Проте Всесвіту, як колисці людства, притаманне прагнення до мінливості, відхилення від стійкості. Ентропійні збурення Всесвіту поступають на Землю у вигляді безлічі нестандартних проблем і суперечностей.

Людині відводиться роль чинника стабілізації на Землі, та, можливо, людина є надією соціуму на збереження самої себе. Історично людині властиве природжене прагнення до підвищення якості життя як "неможливість не творити". Ця традиція передається від покоління до покоління.

В освіті індивідуальні ЕМІ педагога, зливаючись із тисячами ЕМІ інших педагогів, формують "освітній портрет" епохи. Чим вище інноваційний потенціал соціуму, тим більше шансів на його збереження. Соціум як регулятор стійкості прагне знайти та висунути людину, здатну вирішувати нестандартні проблеми. Нововведення, що виникли як результат рішення даних проблем або суперечностей і асимілюються соціумом, і будуть інноваціями. І лише коли людина знайде якісно нове рішення проблеми, що не ущемляє інтереси соціуму, відбудеться інноваційний прорив, і суспільство отримає важливе для себе знання про спосіб розв’язання проблеми.

Виявляється, життя на Землі можливе, оскільки людина сумлінно "відпрацьовує" свою місію з інформаційного поповнення Всесвіту в результаті власної інноваційної діяльності. Нове знання дає імпульс до повернення у стан динамічній стійкості. У протилежному випадку спад якості життя неминучий і триватиме до нових катаклізмів із новим пошуком прориву із кризи.

Якою, наприклад, є реальна ситуація в освіті з особливо обдарованими дітьми? Ми знаємо, як їх учити, й уміємо це робити, але чи можемо ми навчити всіх дітей?

Шанс переламати ситуацію є. Сучасні технології дозволяють людині самій або за допомогою досвідченого педагога проектувати свою освітню траєкторію, вивчати ті дисципліни, що підсилюють її здатності, а згодом професійні можливості та позиції на ринку праці, що й забезпечить їй нормальне життя.

Сучасна освітня система існує вже два століття. В її основі лежить філософія про людину як елемент, необхідний для функціонування суспільства, засіб технічного та суспільного прогресу. Тому світова педагогіка спрямована на підготовку фахівця для функціонування економіки й намагається формувати особистість із заданими соціальними якостями.

Проте останнім часом стало очевидно, що освіта як сфера людської діяльності не здатна старими методами впоратися зі своїми новими задачами. Істини науки, потрапивши в середовище освіти, "консервуються" ("бронзовіють"). Яку б навчальну дисципліну не вивчала людина, вона, перше за все як підсумкові навчальні досягнення, розуміє автора підручника або викладача (професора, доцента). Проте ці розуміння (інтерпретації) подаються як істина, як деперсоніфікована інформація. 

Освіта повинна бути не тільки науковою, а і плотською, що фізично відчувається, зануреною в людське спілкування. До свого логічного кінця приходить традиційне "століття освіти" та, ймовірно, "століття розуміння" як діяльності людини логічно стане метою сьогоднішньої освіти.

Якщо учень сам сформулював проблему й сам її розв’язав, то він переживає відчуття успіху й одночасно пізнає та розуміє навколишній світ. Гуманістичний потенціал освіти полягає в тому, що він призначений спонукати учнів займатися доцільною діяльністю та відкриває їм мету, значення цієї діяльності. Саме інноваційні підходи організують активну взаємодію учасників педагогічного процесу – педагога й учня.

Порівняно з очною освітою (потоковою, масовою) технологія відкритої освіти з використанням інформаційних і комунікативних технологій дає можливість індивідуалізувати процес навчання. Порушуючи рутинне функціонування системи освіти, нововведення постійно розширюють межі можливого.

Інноваційні експерименти проводяться у три етапи: підготовки, упровадження та реалізації.

Підготовчий етап припускає наявність а) усвідомлення недоліків і б) накопичення ідей, що дозволяють розв'язати проблеми, що виникли. При цьому треба пам'ятати, що будь-який експеримент приводить до дисбалансу існуючої практики й тому важко передбачений. Ось чому будь-які зміни в навчальному році треба приймати заздалегідь, і вони мусять відповідати основним умовам легітимності, тобто педагоги схвалюють нововведення та готові їх здійснити, а громадськість поінформована про нововведення.

Для успішності впровадження інновацій, необхідно забезпечити:

політико-культурний аспект – повинні враховуватись погляди та відносини всіх зацікавлених груп. Головне – зрозуміти причини можливого протистояння або незгоди;

організаційно-адміністративний аспект – зв'язування нововведення з адміністративною структурою та пристосування до існуючої реальної практики;

практичний аспект – наявність людських, матеріальних ресурсів і часовий чинник.

Реалізація інноваційного експерименту здійснюється як процес консолідації, бюрократизації та припинення. Процес консолідації має місце, коли нововведення "пускає корені" та проходить успішно. Бюрократизація – коли нововведення розбавляється коректуваннями, що приводить до втрати інноваційного змісту. Припинення – коли приймається рішення зупинити проведення експерименту.

При всіх наявних могутніх "підводних рифах" інноваційних процесів у сьогоднішній освіті, існування того чи іншого нововведення активно модифікується та трансформується реально існуючою освітньою практикою.